Тра 27, 2020
357 Перегляди
0 0

13 травня 1930 року був убитий останній в світі сумчастий вовк

Опубліковано

13 травня 1930 року був убитий останній у світі сумчастий вовк. Сумчастий або тасманійський вовк, або тілацин (Thylacinus cynocephalus) – вимерлий сумчастий ссавець, єдиний представник сімейства сумчастих вовків. Вперше його опис було опубліковано в працях лондонського Ліннеєвського товариства у 1808 році натуралістом-любителем Харрісом. Наукова назва виду в перекладі означає «сумчасте з собачою головою».

Місцеві народи Австралії першими встановили контакт з сумчастими вовками. Це підтверджують знайдені у великій кількості гравюри і наскальні малюнки, які відносяться не пізніше ніж до 1000 року до н.е. До того часу, коли перші дослідники прибули до Австралії, цих тварин в Тасманії було вже мало. Європейці, можливо, вперше зіткнулися з сумчастим вовком в 1642 році, коли Абель Тасман прибув до Тасманії. Його берегова охорона повідомила про виявлення слідів «диких тварин, що мають кігті як у тигра». Марк-Жозеф Маріон-Дюфрен у 1772 році повідомив, що спостерігав «тигрову кішку». Але ці відомості не дозволяють однозначно визначити, про яку тварину йде мова. Перша офіційно зафіксована зустріч французьких дослідників з представником виду сталася 13 травня 1792 р., як зазначено натуралістом Жаком Лабіллард’єром в його журналі про експедицію на чолі з Д’антркасто. Однак тільки в 1805 році Вільям Патерсон, лейтенант-губернатор північної частини Землі Ван-Дімена (нинішньої Тасманії ), послав докладний опис для публікації в Sydney Gazette.

Сумчастий вовк

Перший докладний науковий опис було зроблено представником тасманійського товариства, інспектором Джорджем Харрісом в 1808 році. Харріс спочатку помістив сумчастого вовка в рід Didelphis, котрий був створений Ліннеєм для американського опосума, описуючи його як Didelphis cynocephala – «опосум з головою собаки». Уявлення, що австралійські сумчасті істотно відрізняються від відомих родів ссавців, призвело до появи сучасної системи класифікації, і в 1796 році виділений рід Dasyurus, до якого і був в 1810 році віднесений сумчастий вовк. Щоб вирішити змішаність грецької і латинської специфікації, ім’я різновиду було змінено на cynocephalus. Загальна назва походить безпосередньо з імені роду,  первісно від грецького θύλακος (thýlakos), що означає «мішечок» або «мішок».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Юзефінський дуб - найстаріше дерево України

Наприкінці плейстоцену і початку голоцену сумчастий вовк водився в материковій Австралії, а також на острові Нова Гвінея. Однак не менш 3000 років тому він був витіснений звідти собаками дінго, завезеними переселенцямиа-боригенами. В історичний час сумчастий вовк відомий тільки на острові Тасманія, де не водилися дінго. У XVIII і початку XIX століть сумчастий вовк був широко поширений і численний на Тасманії, поки в 30 -х роках XIX століття не почалося масове винищення цього звіра, якого вважали ворогом розведених фермерами овець. Він також розоряв пташники і поїдав дичину, потрапившу в капкани. Про неймовірну лютість і кровожерливість сумчастих вовків ходили чутки і легенди.

Історія сумчастого вовка

Як наслідок безконтрольного відстрілу і відлову, до 1863 року сумчасті вовки збереглися лише у важкодоступних гірських і лісових районах Тасманії. Катастрофічне падіння їх чисельності відбулося на початку XX століття, коли на Тасманії вибухнула епізоотія якоїсь хвороби, ймовірно, собачої чуми, занесеної привізними собаками. Сумчасті вовки виявилися їй піддані, і до 1914 року їх залишилися лічені одиниці. Однак навіть у 1928 році, коли був прийнятий закон про охорону фауни Тасманії, сумчастий вовк виявився не внесений до числа збережених видів. Останній дикий сумчастий вовк був убитий 13 травня 1930 року, а в 1936 році в приватному зоопарку в Хобарті помер від старості останній сумчастий вовк, який містився в неволі. Заборона на їх відлов була введена тільки у 1938 році, а в 1966 році на південному заході острова, в гористому районі біля озера Сент-Клер, був організований заказник площею в 647 000 га, третину якого пізніше перетворили в національний парк. У 2013 році австралійські вчені заявили, що через відносно слаборозвинені щелепи сумчасті вовки не могли полювати на овець. Іншою причиною зникнення виду названо його низьке генетичне різноманіття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Найпотужніші землетруси в історії людства

На відміну, наприклад, від безсумнівно винищеної фолклендської лисиці, сумчастий вовк, можливо, вижив в глухих лісах Тасманії. Протягом наступних років були зареєстровані випадки зустрічей з твариною, проте жоден з них не отримав достовірного підтвердження. Випадки піймання сумчастого вовка невідомі, а спроби його відшукати не увінчалися успіхом. У березні 2005 року австралійський журнал The Bulletin запропонував 1,25 млн австралійських доларів нагороди тому, хто зловить живого сумчастого вовка, але нагорода досі не затребувана.


Сумчасті вовки були сумчастими тваринами. У самок на череві малася утворена складкою шкіри сумка, в якій виношувалися і вигодовувалися дитинчата. Сумка відкривалася назад між задніми лапами, завдяки чому всередину не потрапляли листя високої трави і гострі стебла, через які тварині доводилося бігати. У сумчастого вовка не було певного сезону розмноження, але очевидно він був приурочений до грудня, оскільки більшість дитинчат народжувалися в грудні-березні. Вагітність була короткою – всього 35 днів, після чого народжувалися 2-4 слаборозвинених дитинчати, які через 2,5-3 місяці покидали сумку матері, хоча залишалися з нею до віку 9 місяців. У неволі сумчасті вовки не розмножувалися. Тривалість життя в неволі становила понад 8 років.

У 1999 році Національний австралійський музей в Сіднеї оголосив про початок проекту по створенню клона сумчастого вовка з використанням ДНК цуценят цієї тварини, які збереглися в музеї в заспиртованому вигляді. Наприкінці 2002 року ДНК вдалося витягти, однак зразки виявилися пошкодженими і непридатними до використання. 15 лютого 2005 було оголошено про припинення проекту. Однак у травні 2008 року вченим все ж таки вдалося змусити один з генів сумчастого вовка працювати в мишачому ембріоні. Джерелом генетичного матеріалу послужило заспиртоване дитинча цього сумчастого хижака, яке більше ста років зберігається у сіднейському музеї.

Оцініть статтю:
[Голосів: Оцінка: ]
Рубрика:
Природа
https://narodne.site/

Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.

Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x